Жіноча зачіска на основі моди Японії

дипломная работа

1.2 Характеристика історичної епохи і обґрунтування вибору базової моделі зачіски

Японія - це держава, яка розташована на островах Хоккайдо, Хонсю, Кюсю, Сікоку та інших (усього близько 4000), оточених Тихим океаном, Японським, Охотським і Східнокитайським морями. Панівна віра -- буддизм і синтоїзм. Держава утворилася у VII-VIII ст. До 1868 р. Японія була закритою від усього світу країною, куди не допускали іноземців. Чимало запозичивши у Китаю, японська культура відрізнялася своєрідністю, вірністю історичним традиціям; японське мистецтво вражало європейців благородним лаконізмом і вишуканістю художніх засобів.

У XX ст. Японія стала високорозвиненою індустріальною державою із власним неповторним обличчям, визначеним поєднанням західних впливів із національними особливостями.

Не дивлячись на активний взаємозвязок з сусідніми державами -- Кореєю і Китаєм, - Стародавня Японія створила свою самобутню культуру.

Зачіски Стародавньої Японії вражають своєю оригінальністю і складністю. У японців від природи чорне волосся, колір якого вони ніколи не змінювали. Всі зачіски відрізнялися незвичайною акуратністю виконання. Вражає чистота волосяних бантів в нарядних високих жіночих зачісках. Силуети зачіски чоловічої і жіночої для всіх верств населення були однотипні. Багаті японці користувалися послугами перукарів. Процедура причісування тривала декілька годин і коштувала дорого. Чоловічі зачіски робили з напівдовгого волосся, піднятого вгору у вигляді невеликих башточок. Жіночі зачіски нагадували екзотичні квіти.

Жіночі зачіски виконували з довгого прямого, жорсткого, чорного волосся. Характерна риса їх -- комбінація обємів, спрямованих догори, складність, симетрія. Всередині обєми заповнювали чорними оксамитовими валиками, наповненими сухою травою. Спеціальні шпильки, стрічки, гребені, зроблені з дерева, дорогоцінних металів, коралів, панцира черепахи, слугували кріпленням для зачісок. Зовні зачіски нагадували китайські, але їхні відмітні риси -- відсутність асиметрії, чілок, проділів.

Жіночі зачіски складалися з декількох елементів. Для стійкості у високі зачіски підкладали оксамитові вали, подушечок, застосовували овальні гребені, на які намотували волосяні пасма. Майстри часто підкладали у волосяні петлі легкий картон. Закінчену зачіску покривали розтопленим маслом або воском, щоб волосся блищало. Для збереження зачіски голову на ніч клали на спеціальні деревяні підставки, вірніше, підголовники, на зразок тих, якими користувалися індійці. Зачіски виконувались з природного волосся, але знатні пані іноді використовували парики. Парики також були багатоярусні. Звичайно нижній ярус від верхнього відокремлювали шовковим шарфом або великим гребенем.

Високі складні зачіски носили жінки з вищої знаті, які у святкових випадках покривали волосся фіолетовим напиленням. Щоб отримати справжні витвори мистецтва, перукарі годинами чаклували, споруджуючи вигадливі башти з волосся. Такі зачіски створювали на декілька днів і навіть тижнів.

Жінки нижчих шарів також носили високі зачіски, але в спрощених варіантах, але при цьому національний колорит зберігався. Банти і петлі були менших розмірів і не так пишні.

Зачіски гейш виконувалися найретельніше. Гейшами називали вільних, освічених, красивих жінок, яких запрошували на банкети, прийоми, чайні церемонії як своєрідну прикрасу. Вони були розумні, музичні, пластичні, володіли мистецтвом віршування і каліграфії. Існувала зачіска, яку носили тільки гейші: потиличне волосся утворювало напуск, при цьому шия була гола, стійка коміра значно відставала від шиї. Відмінністю також служили увіткнені в зачіску шпильки з крихітними віялами на кінці, які кріпили до шпильок боа і встромляли у вільний простір валиків, паперові квіти. Шия завжди залишалася відкритою.

Черниці голили голови, оскільки релігійні звичаї вимагали принесення в жертву волосся. Дівчатка носили коси.

Характерною рисою японських чоловічих зачісок були «хвости», петлі з волосся, зібрані переважно на маківці, а також поголена повністю або частково скронево-тімяна зона.

Зустрічалися зачіски, в яких залишали невеликий пучок волосся на маківці, укладали його у вигляді петлі й завязували стрічкою. Кінець пучка був спрямований до потилиці. Навколо пучка волосся голили, а від середини потилиці залишали пряме волосся, яке рівненько підрізали на рівні шиї. Доповнювали подібні зачіски пишні від скронь до підборіддя бакенбарди.

Серед знаті популярними були зачіски з джгутоподібно скрученого волосся, яке кріпили шпилькою. Пасма зачісували догори маківки. Іноді таку зачіску прикривали шовковим або оксамитовим чохлом.

Імператриця у святкових випадках носила розплетене волосся або робила «хвіст» на потилиці, доповнюючи його штучним волоссям, щоб зробити довшим.

Усі валикоподібні зачіски складалися з чотирьох головних пасом: двох на скронях, тімяного і потиличного. Саме з них робилися валики й петлі, які розміщували на маківці.

Зачіска імператора і знатних чоловіків представляла скручене в джгути волосся, укладене на верхівці в пучки. Іноді на них надягали невеликі оксамитові або шовкові мішечки. Поширеною чоловічою зачіскою серед знаті була так звана «зачіска самурая». У цій зачісці волосся з тімяної частини збривали, а волосся з скронь і потилиці піднімали вгору і згортали джгутом, який пропускався крізь невеликий футляр. Для футляра використовували бамбукові палички, позолочений картон, парчу. Носили зачіску «щітка». Обличчя чисто виголювали, тільки в старості відпускали вуса і бороду.

З появою мандрівників з Європи символом європеїзації Японії стала зачіска дзангирі -- коротко обстрижена голова. Вона змінила теммаге (голені лоби і пучки на потилиці) - зачіску, яку носили чоловіки у феодальні часи. У дитячих зачісках волосся на голові виголювалося, залишались тільки невеликі кухлі над скронями. Ці волосяні пасма у підстави звязували стрічками, шнурами, гумками.

Серед чоловіків літнього віку можна було побачити зачіску з прямим проділом і двома невеликими «хвостами» на скронях. Таку ж зачіску носили хлопчики до повноліття.

Своєрідними були зачіски самураїв: подовжене волосся на скронях і потилиці збирали на маківці, протягали через бамбукову або картонну трубочку (іноді замість трубочки використовували тканину) й укладали створений «хвіст» на голену тімяну зону. Носили також зачіски, зібрані знизу на потилиці у «хвіст», перевязаний у кількох місцях стрічкою і спрямований до Маківки, де він закінчувався петлею.

Серед чоловіків -- представників знатної верхівки -- особливо популярними були щіткоподібні зачіски різних варіантів. Деякі чоловіки обмежувалися оформленням щітки тільки в тімяній зоні, а зі скронь і потилиці збирали подовжене волосся на маківці у вигляді петлі, підвязуючи стрічкою.

Вишуканими були дитячі зачіски.

Одягом як чоловіків, так і жінок були довгі кімоно, які надягали часто по декілька -- одне на інше. Кімоно шили з різних сортів шовку, іноді з виляску, декорованого рослинним орнаментом. Доповненням жіночого наряду був широкий пояс -- обі, який на спині завязувався бантом.

Довгі рукави кімоно давали можливість ховати в них віяла, носові хустки, предмети косметики, маленькі іграшки. На японських гравюрах рідко можна побачити японців в головних уборах. Можливо, їх надягали рідко. Імператор і його сімя носили високі шапочки чорного шовку, круглої форми або низькі, плоскі. Ззаду вони закінчувалися як би козирком. Були також капелюхи конусоподібної форми з широкими полями -- з очерету, соломки, бамбука, покриті лаком. Капелюхи були яскравих кольорів -- фіолетового, червоного, жовтого. Середні і нижчі стани в основному носили капелюхи з очерету або рисової соломки. Аристократи, прагнучи відрізнитися від простолюддя, користувалися менш розкішними головними уборами, чим імператор, але достатньо дорогими і недоступними для бідняків. По всій Японії була поширена мода на китайські накидки, якими закривали голови. Нареченій окрім довгих золотих шпильок надягали налобник -- цуно-какуси -- з білого шовку. По повірю він повинен був приховувати «роги ревнощів», що нібито прорізуються у кожної дівчини, як тільки вона стане дружиною. Старі жінки носили стьобані повязки.

Прикраси доповнювали зачіску і часто служили її опорою. Вони позначали характер святкування, пору року, станову приналежність. Голови прикрашали гірляндами витончено звитих кольорів лепехи, сакури -- вишні, берізки, мальви, бузини. Популярна була хризантема. Але найпоширенішою прикрасою зачісок були гребені і шпильки. Їх робили з сандалового дерева, панцира черепахи, слонячої кістки, багато інкрустували перлами і перламутром. Кожна шпилька або гребінь ставав справжнім витвором мистецтва. Поверхня виробу покривалася лаками, ретельно шліфувалася, розписувалася.

Після революції Мейдзі розпочався процес модернізації країни, що певною мірою загальмував розвиток аксесуарів для жіночого вбрання. Урядом країни було затверджено європейський тип одягу в якості офіційного вбрання, що зумовило спрощення традиційної зачіски.

Вилучення прикрас для зачіски з модного світу мало би означати занепад цього виду мистецтва, однак воно продовжило своє існування у світі „ханаматі”, або „вербових кварталів”, як ще часто називали квартали розваги.

Надзвичайний підйом ханаматі надав нового імпульсу майстрам текстилю, ювелірам, живописцям - всім тим, чиє мистецтво було тісно повязане з національним вбранням, заможними та високоосвіченими клієнтами, що розуміють мову жіночих прикрас та вміють цінувати найвитонченіші нюанси оздоблення.

У більшості творів доби Мейдзі простежується повторювання прийомів попередніх часів, але у більш стриманому, скромному варіанті. Прикраси для зачіски стають меншими за розміром, простішими за формою та матеріалом виконання. Разом з тим, відбувається вдосконалення функціональних якостей прикрас для зачіски.

Так, когай - пласка шпилька, на яку накручувалося волосся, стає розкладною, через що нею стало користуватись значно зручніше.

Серед принципово нових, та безсумнівно, високохудожніх рішень, слід визнати твори, виконані в естетиці модерн. Як не дивно, японці із захопленням запозичували від європейців власне надбання, що набуло в Європі логічного та надзвичайно ефектного завершення. Тогочасні гребінці та шпильки з гнучкістю та летючістю графічної лінії милують зір елегантними силуетами, утворюючи образ витончений та сильний.

За часів Тайсьо виникає нова загроза існуванню традиційних прикрас, як, власне, і всьому комплексу національного вбрання. Все європейське постає синонімом сучасності, у той час як національне мислиться відсталим, застарілим. У столиці зявляються нові ідоли моди - так звані мога та мобі (від англ. modern girl та modern boy). Мога носили коротку стрижку з відкритими вухами та шиєю, шокуючи короткі спідниці з кричущими візерунками, туфлі на високих підборах та прозорі панчохи. Не менш епатажно виглядали й мобі у блакитних сорочках із зеленим галстуком, в широких брюках, капелюсі-казанці та окулярах в роговій оправі.

На відміну від доби Мейдзі, коли зачіски навіть бідних городянок прикрашали якнайменше простий гребінець та пара шпильок, жінки Тайсьо практично перестали вживати ці традиційні аксесуари японського вбрання.

Художні рішення цієї доби відзначаються елегантністю, смаком до чистих ліній, лаконічного декору з помітним наслідуванням Ар Деко, який дуже нагадував японцям стилістику школи Рімпа. Крім того, Ар Деко охоче сприйняли і майстри-текстильники, що виготовляли тканини для кімоно.

Дизайн аксесуарів, звісно, мав відповідати загальній стилістиці вбрання. У порівнянні із скромними прикрасами Мейдзі, здається іноді, що наче повертаються едоські часи, але в дизайні Тайсьо ніколи декоративний ефект не переважає над функцією, він завжди підпорядкований логіці форми.

Нова епоха Сьова виявилась карколомною для Японії. Коштовні кімоно та прикраси вийшли із вжитку не тільки через незручність, а й з моральних міркувань.

Після війни відкрились знову ханаматі, але багато кімоно та прикрас було втрачено, в країні панувала розруха. Саме тоді набули популярності паперові прикраси. Переважно то були сезонні канзасі, розраховані на тимчасове використання, але й серед них зустрічаються цікаві рішення.

Більш ретельна розробка „сезонних” прикрас для зачіски повязана з ростом популярності майко (учениці гейші), які починають відігравати особливу роль в культурі „вербових кварталів”. Ансамбль прикрас для зачіски майко поступово здобуває більш детальної розробки. Характерною прикметою учениці гейші стає хана-канзасі (шпилька, прикрашена квітами), які ще наприкінці доби Токугава носили молоді гейші. Хана-канзасі існують двох типів: пів-обруч та шпилька. Приблизно з 1920-х років і в повоєнні роки поступово складався сезонний репертуар шпильок для майко, що імітував квітіння відповідних рослин, які уособлювали певні пори року.

З аксесуарів, що виникли відносно нещодавно, слід згадати обі-доме - декоративну бляшку-зажим для обідзіме - поясу, що фіксує обі. Звичай прикрашати обідзіме у такий спосіб виник у ХХ столітті.

Більшість створеного в межах японської культури можна назвати мистецтвом. Жіноча мода -- не виняток. Нанесення гриму вважалося знаком поваги до старших осіб, наділених владою. Для дами зявитися перед батьком або чоловіком ненабіленою, ненарумяненою, із зубами, не пофарбованими у чорний колір, вважалося непристойним.

Косметику використовували всі японці. Етикет імператорського двору зобовязував всіх придворних бути на прийомі набіленими і нарумяненими. Іноді пані так зловживали білилами, що їх лиця здавалися масками. Губи, на відміну від європейців, японки підфарбовували зеленою фарбою. Серед аристократок була поширена мода на повне збривання брів. Замість них малювали фарбою великі кольорові плями округлої форми, що доходять до лобових горбів.

У Японії жінки фарбували пучки та нігті природними фарбниками, а також золотили нігті. У цих країнах довгі нігті були символом мудрості та аристократизму, до того ж вважалося, що вони допомагають розмовляти з богами. Фахівці ретельно доглядали за нігтями: полірували та змащували їх оліями. Для довгих нігтів виготовляли спеціальні футляри, які були витвором мистецтва. Вважалося, що червоний колір нігтьової пластинки сприяє посиленню і припливу енергії, зелений проявляє виражену тонізуючу дію. Пофарбований у червоний колір будь-якого відтінку ніготь мізинця нібито оберігав організм проти дії стресу; жовтий колір на нігтях знижував сталість психіки, а фарбувати нігті у голубий, синій та чорний кольори рекомендувалось лише здоровим людям.

Делись добром ;)