Технологія розробки сучасних жіночих вечірніх зачісок з волосся середньої довжини

курсовая работа

1.1 Характеристика історичної епохи та моди 30-х років ХХ сторіччя. Обгрунтування вибору базової моделі зачіски

Авангардизм (фр. avant-gardisme - перед і варта) - загальна назва художніх напрямків 20 століття, для яких характерні пошук нових, невідомих, часто штучних форм і засобів художнього відображення, чи недооцінка повне заперечення традицій і абсолютизація новаторства. Породжений духовною атмосферою 20 століття з його грандіозними катаклізмами, ілюструє не тільки протиріччя між різними системами і техніками композиції, але і боротьбу світоглядних позицій. Одні теоретики і практики авангардизму декларують створення елітарного мистецтва, далекого соціальним задачам, інші, навпаки, шукають принципово нові виразні засоби для передачі настроїв соціального протесту, революційного змісту. Виділився головним чином не в закінчених формах, а в тенденціях до витиснення традиційних тим, сюжетів і принципів композиції, гіпертрофії умовності, сильної (звуковий, колірний, пластичної й інший) експресивності. Характеризується також руйнуванням обєктивно обумовлених границь між видами і жанрами (проникнення поезії і музики в прозу і "прозаїзація" поезії, перенесення принципів музичної композиції на літературу й образотворче мистецтво).

Суперечлива природа авангардизму позначилася в тяжінні одних його напрямків до формалізму (перемога словесної образності і символіки над змістом у поезії і прозі, акцентация колориту, композиційної структури і безсюжетність у живописі, атональность і какофонія в музиці), а інших, навпаки, - до заперечення эстетической суті мистецтва й утилітаризму (злиття мистецтва з виробництвом, побутом і політичною публіцистикою). У своїх крайніх формах стуляється з декадентством, модернізмом, абстрактним мистецтвом. Талановиті представники авангардизму поч. 20 століття (футуризму, імажинізму, конструктивізму й ін.), що послідовно дотримували прогресивного світогляду, змогли перебороти вузькі рамки цих напрямків і збагатили культуру новими художніми цінностями.

У межах епохи неоромантизму розвивається естетична і літературно-художня течія -- символізм. Визнаним лідером символізму був відомий французький поет кінця XIX ст. Малларме. Для символізму головним було непізнане в навколишньому світі й людській душі, яке можна було виразити лише туманними символами, подібних яким не існує в природі. Обєкт зображення -- світ таємниць й мрій. У їхній творчості дивовижно поєднувалося реальне й таємниче, міфологічне й містичне [12. C.120].

Ірраціональні засади символізму особливо помітні в поезії, живописі, театральному мистецтві. Корифеєм символізму вважається видатний німецький композитор Р. Вагнер, який у своїх «музичних драмах» поєднав музику, поезію, живопис, архітектуру, танок і режисуру. Лідером німецьких символістів був відомий поет С. Георге. У Франції послідовником Малларме став поет П. Фор, який у 1890 р. заснував у Парижі Художній театр і в різноманітних виставах -- від пєс-феєрій до літературних композицій -- втілював естетичні принципи символізму. В Росії цю течію представляли поети О. Блок, В. Брюсов, А. Бєлий, композитор А. Скрябін.

В Англії символісти групувалися навколо журналу «Жовта книга». Послідовним символістом в англійському мистецтві був видатний режисер Г. Крег, постановник відомої опери «Дідона і Еней». Близьким до символізму був і письменник О. Уальд.

Стиль модерн у мистецтві.

На межі століть склався новий стиль модерн -- новий, сучасний, який знайшов своє вираження в усіх видах мистецтва.

Стиль модерн прийшов на зміну занепадаючому в останній третині XIX ст. імпресіонізму -- течії в образотворче мистецтві, яка намагалася узагальнити, синтезувати сприйняття обєкта через розкладання фарб на окремі елементи. Уже в творчості французького художника П. Сезана помітний відхід від імпресіоністського бачення природи і простору. Крім оживлення кольору і світла в зображенні, Сезан ніби розсуває простір, переносячи в нього глядача. Крім Сезана, до художників-постімпресіоністів належать також В. ван Гог, П. Гоген.

П. Гогена вважають лідером неопримітивістів, оскільки він у пошуках нового художнього синтезу, повернення людини до гармонійного злиття з природою вважав за необхідне доторкнутися до стародавніх архаїчних культур Сходу. В цьому синтезі Гоген відкидав непотрібні деталі, спрощував модель для більшої виразності. Спрощення включало деяку деформацію, порушення пропорцій, що визначалося художніми завданнями і повинно було розкрити внутрішній зміст зображеного, його сутність.

Постімпресіонізм започаткував нові художні течії, для як головним стала відмова від простого відтворення видимої поверхні реальних обєктів і бажання проникнути в суть явищ, виразити внутрішній світ, характер людини. Нове мистецтво було названо авангардизмом. В ньому виділялися абстракціонізм і експресіонізм.

Різновидом абстракціонізму був кубізм. Засновниками його вважають іспанського художника П. Пікассо. який з 1900 року працював у Парижі, і французького художника Ж. Брака.

Кубісти відмовилися від властивих імпресіоністам форм передачі кольору й світла і намагалися створити нові форми багатовимірної перспективи, розкладаючи обєкт на геометричні форми (кола, півкола, трикутники, куби). При цьої обєкт зображувався з різних боків, навіть невидимих, що давало змогу зрозуміти його внутрішній зміст. Прикладом кубізму можуть бути картини П. Пікассо «Авіньйонські дівчата» «Скрипка», Ж. Брака -- «Будинок в Естаці».

Дещо виходив за межі кубізму французький художник Р. Делоне. На відміну від Пікассо і Брака, які головну увагу приділяли малюнку, композиції, що передбачала геометричну деформацію з незначним використанням кольору, Делоне підходив до створення геометричних зображень як колорист. За допомогою кольорових плям, розташованих у певному ритмі, він намагався посилити емоційний вплив своїх полотен. Найвідоміша його картина -- «Симультанні вікна» (1912).

Абстракціоністом був і відомий російський художник В. Кандинський, який майже все своє життя прожив на Заході й упродовж багатьох років перебував під впливом німецького експресіонізму -- течії в мистецтві початку XX ст., і повним завданням якої було вираження духовного світу художника [123. C.23-47].

На противагу кубістам, які прославляли сучасне місто, розвиток техніки, експресіоністи вбачали в сучасній їм урбанізоній цивілізації зло, що породжує бездуховність. Жах перед майбутніми природними і соціальними катастрофами -- головний лейтмотив експресіоністів, який знайшов своє вираження у поєднанні хаотичності й безпредметності. Для композицій, імпровізацій Кандинського характерним було нагромадження кольорових плям довільної конструкції, уламків кривих ліній, що підпорядковувалися якомусь нечіткому ритму. «Сама форма, -- писав Кандинський, -- навіть якщо вона цілком абстрактна й подібна до геометричної, має своє внутрішнє звучання, є духовною істотою...» Перша найвідоміша абстрактна картина Кандинського -- «Абстрактна акварель» (1910).

Найбільшої слави з-поміж художників-абстракціоністів зажив А. Матісс.

Для втілення свого задуму художник обирав яскраві, чисті кольори, поєднуючи їх у несподіваних сполуках, зображував предмети не у тих кольорах, в яких вони існують насправді, сміливо деформував людське тіло, використовував площинне зображення. В найвідоміших картинах «Танок» і «Музика» -- Матісс досяг ідеального вираження своїх творчих установок. Він створив ідеальну триєдину декоративну гармонію: головних основ (неба, землі і людини), трьох кольорів (голубого, зеленого й оранжевого), трьох станів (статики, динаміки та їх поєднання у танку). Представниками абстрактного живопису в Росії були К. Малевич, М. Шагал, М. Ларіонов, П. Філонов та ін. Так, найвідоміші картини Шагала («Я і село», «Над Вітебськоом») позначені ірреальним простором, примітивізацією форм і яскравими барвами. Темою жанрових картин Ларіонова були провінційні містечка, їх побут. Його форми, площинні й гротескні, ніби навмисно стилізовані під дитячий малюнок.

Стиль модерн набув свого розвитку не лише в живописі та скульптурі, а й у мистецтві меблів, тканин, предметів побуту, кераміки, вітражів, мозаїки тощо. Його можна впізнати всюди за витягнутими контурами і лініями, особливою колоритною гамою блідих, пастельних тонів тощо. Різномаїття форм у мистецтві початку ХХ ст. відображало складну духовну атмосферу в тогочасному європейському суспільстві.

Із встановленням в Росії більшовицького режиму виникають художні обєднання “Буття” і “НОЖ”, які вели пошуки в жанрі пейзажу і натюрморту. Найвпливовішою мистецькою організацією була АХРР (Асоціація художників революційної Росії.) назви робіт: “Життя і побут робітників” (1922), “Життя і побут Червоної армії” (1923) тощо.

У 20-х роках на зміну кубізму, футуризму й експресіонізму приходить - сюрреалізм, який розглядав світ як нагромадження кошмарів. Визнаним лідером сюрреалізму є С. Далі. Відомі його картини “Палаюча жирафа” (1935), “Постійність памяті” (1931). П. Пікассо - композиція “Герніка” (1937).

Після великих потрясінь, які завдала Перша світова війна, життя повністю змінилося. Відбулися зміни і в моді, зявилися нові тенденції, які намітилися ще під час війни. Ніколи ще не був настільки очевидним звязок образотворчого мистецтва з одягом, як у перші тридцять років XX століття; більшість провідних кутюрє були покровителями і друзями художників.

В 30-х роках Ельза Скяпареллі (італійка за походженням) досить ефективно синтезувала образотворче мистецтво і одяг.

Християн Берар створив для неї малюнок голови Медузи, який планувалося вишити блискавками на спині вечірньої накидки. У Кокто, Дріана і Верта вона замовила розробку дизайну тканини і фурнітури. Співпраця Ельзи із Сальвадором Далі і рухом сюрреалістів призвело до створення кишень у вигляді яскраво нафарбованих губ, капелюхів у формі туфель або курча. Жоден модельєр не використовував художників, навіть посередніх, так успішно. Застібка-блискавка була винайдена уже в 1919 році, але першим модельєром, який використав її у 30-х роках, була Скяпареллі. Її звинувачували у тому, що вона за допомогою різних хитрощів привертала увагу публіки. Ельза чудово усвідомлювала їх цінність, але її творчі ідеї і відчуття кольору були настільки прекрасні (зворушливий «Шокуючий рожевий» колір, який Діана Вріленд з музею Метрополітен назвала «Рожевий інків», мав стати її символом), що вона залишається одним з найкращих модельєрів свого часу. Так само, як Шанель зображує 20-ті роки, Скяпареллі репрезентує ескапістський настрій 30-х років.

Вишукані вбрання Ельзи Скяпареллі кінця 1930-х з квадратними, широкими військовими плечами символізували роки Другої світової війни, коли військова форма була дуже популярною [2. C. 80].

На зміну ритму самбо, румби і танцю «Конго» прийшов джазовий «чарлстон», який передбачав деяку романтичну фантазію, фасад, за яким таївся світ злиденності, страждання і прихованої тривоги. Економічна криза 1921 року в Німеччині, яка призвела до надлишкового рівня інфляції, у 1933 році проклав шлях до влади Гітлера. Весь світ був шокований, коли у 1929 році в Америці відбувся економічний крах. У 1930 році в Британії масове безробіття призвело до голодних страйків і демонстрацій. Розквіт фашизму почався через страх Заходу перед комунізмом. Деякі політики, художники і письменники намагалися привернути увагу до актуальних проблем, але представники міжнародної фінансової еліти намагалися втекти від дійсності. Узимку вони їздили кататися на лижах у Сент-Морицю, літом відпочивали на Французькій Рівері, а «сезони» проводили в Парижі або Лондоні. Ті, хто не були багатими, шукали порятунку в кінотеатрах, де за кілька пенсів чи то центів можна було провести час у вигаданому світі разом із такими богинями екрана, як Гарбо, Дітріх, Джин Харлоу і Джоан Кроуфорд, одягнених у відверті сукні з иглибоким вирізом на спині. Це бажання втекти від дійсності, напевно, і спонукало моду 30-х років створити настальгічно-романтичні сукні «гаун», подібні до створених Норманом Хартнелом для королеви Єлизавети, які вона одягала у 1938 році під час офіційного візиту в Париж. У 1939 році, незважаючи на всю ностальгію та втечу від дійсності, більшість людей зрозуміла, що найближається війна.

Кутюрє для розширення свого впливу і світового продажу рекламували свої моделі в модних журналах рівня «Вог» і «Харперз базар»; «Вог» почав видаватися у 1916 році в Англії, «Харперз базар» - у 1926 році, а репортажі та ілюстрації сучасних нововведень створювали видатні журналісти, фотографи та ілюстратори.

Чоловічі зачіски того періоду були короткими, із проділом посередині або збоку. У 1930-х волосся часто зачісували назад. Бороду зазвичай носили чоловіки похилого віку (після 1920-х років це було дуже популярно серед художників). Вуса також майже зникли. Однак, досить поширеними, на початку 1930-х років стали вузькі вусики «щіточкою», як у кінозірки Роналда Колмана і молодого Лоренса Олівє.

Взагалі, чоловіки у період між війнами мали бути гладенько поголені, з коротким прилизаним волоссям, яке робили таким за допомогою помадки для волосся чи бріліантіну.

Зачіски хлопчиків того часу були схожі на чоловічі. До тих пір, доки не була прийнята мода на короткі жіночі зачіски, дівчата носили довге волосся, яке або вільно спадало, або було заплетене ззаду у коси бантами із тафти чи то муаровими стрічками. У 1920-ті роки банти стирчали наче метелики на коротко підстриженому волоссі; у 1930-ті - волосся прикрашали лише приколками. На початку XX століття зявилася завивка «перманент». У 1920-ті роки волосся стригли коротко - під «фокстрот» ззаду і з мякими хвилями спереду; у 1924 році почали закривати вуха, а у 1925 році модною стала стрижка «під хлопчика», яка була схожа на чоловічу.

Тріумфальна стрижка «ле гарсон» виникла в столиці світової моди - Парижі. Спочатку газети друкували такі драматичні повідомлення: «Його дружина зробила собі коротку стрижку і він застрелився». Незаважаючи на відчайдушний протест чоловіків, водоспади жіночого волосся падали до ніг холоднокровних перукарів усього світу, які щойно поповнили свій інструментарій новим винаходом - філірувальними ножицями із зубцями. Окрім стрижки «бубі-копор» на прямому волоссі, популярною була фрізура із дрібно завитого волосся. Хлопчакові стрижки були зручні ще й тому, що на них легко було натягувати модну тісно прилягаючу до голови повязку або капелюшок, який насовували так низько на чоло, що майже не було видно очей.

Епідемія коротких стрижок заразила мільйони жінок різних країн Європи, але не можна сказати, що вона остаточно відмінила довге волосся.

Жінки, котрі витримали натиск моди стрижок і зберегли довге волосся, дочекалися їх цілковитої реабілітації у 1930-ті роки, коли наново популярними стають коси, укладені різними способами: від вуха до вуха - «корзиночки», обвиті навколо голови - «корони» і «вінчики». Тріумфально повернулися білявки, а найвродливіша з них - Грета Гарбо зі своїм довгим

золотистим і хвилястим волоссям (зачіска називалася «пергамент») стала новим символом краси і жіночності.

Біляві локони чудово виглядали з екрана. Тому Голівуд продовжує робити акцент на білявок. Кумири 1930-х років -Грета Гарбо, Марлен Дітріх, Джин Харлоу, Франческа Гааль, Діна Дурбін, Прісцила Лейн, Бет Девіс. Остання, зігравши кілька непоказних ролей брюнеткою, перефарбувалася у білявку і зазнала успіху.

Мільйони жінок наполегливо полоскали волосся відваром ромашки і маніпулювали нагрітими над газом щипцями, щоб наблизитися до ідеальної зачіски «голівудська хвиля». У перукарнях, апарати для електрозавивки, за виглядом, нагадували катувальні інструменти інквізиції. Результатами цих тортур дуже часто виявлялася сумнівна краса хижих крутих завитків, які були схожі на клубки змій чи то мозкових звилин.

Стиль - це форма, народжена ідеологією даної епохи, виходячи з політичних поглядів, розвитку культур, економічного положення, відношення до навколишнього світу і краси. Зважаючи на це, можна упевнено стверджувати, що гламур і романтична фантазія, які наявні в даній історичний період, були ширмою, за якою ховався біль післявоєнних років, злиденне існування, невпевненість у завтрашньому дні.

Мода - недовгочасне панування у певному суспільному середовищі тих ч-л інших смаків, які проявляються у зовнішніх формах побуту, одязі, зачісках, які відповідають потребам людей, їх різноманітності і оновленню. Отже, у 1930-ті роки модними були короткі стрижки і зачіски з укладеними хвилями на маківці і завитками на потилиці; декілька кілечок - «напівчубок» іноді укладувалися на чолі. Ця мода виникла під впливом герцогині Йоркської в Англії.

У 1930-1940 роках великий вплив на зачіски мав Голівуд: більш довге волосся зачісувалося назад із локонами на потилиці майже до плечей - копіювали довге волосся кінодів, а приблизно з 1936 року модною стала стрижка «під пажа» -волосся зрізали до рівня підборіддя, а їх кінчики підкручували. Ностальгія була помітною у зачісці 1937-1938 років, коли волосся підбиралося вгору по боках і назад у локони на маківці голови, стиль, який іноді не зовсім точно називають едвардіанським; в умілих руках така зачіска може стати дуже привабливою, але часто велика кількість приколок і гребінців псувала лінію.

Всупереч їй, з Голівуду прийшла зачіска «пікабу» (гра у схованки) Вероніки Лейс, коли довге волосся вільно спадало на плечі, а один локон закривав око. На початку Другої світової війни ця зачіска призвела до великої кількості нещасних випадків серед молодих шанувальниць акторки, які працювали на фабриках. Тому її умовили знятися у ролі, яка показувала наскільки привабливою вона може бути із підібраним назад волоссям.

На початку XX століття почали носити рукавички з відворотами, вечірні рукавички із чорної або білої лайки або шовку, які були дуже довгими і мали близько 20 ґудзиків. Також це був короткий період повернення моди на парасольки, коли парасольки від сонця, оздоблені мереживом, гармоніювали з довгими сукнями для раутів.

У XX столітті маленькі дамські сумочки були річчю першої необхідності і модним аксексуаром. У кінці 1930-х вони стали більші за розміром і майже квадратної форми.

Чоловічі ювелірні прикраси були досить звичайними, тому їх майже зовсім не було помітно. Після війни замість майстерно зроблених кишенькових годинників зявилися наручні. Більшість чоловіків носили звичайні перстні з печаткою, а зростання інтересу до куріння сигарет дало поштовх до виникнення гарних сріблястих і золотих портсигарів.

Дами носили перли або коштовні камені, декоровані золотом чи сріблом у комбінації з емалями у стилі ар нуво. Найкращим представником цього стилю був Тіффані з Нью-Йорка. У 1910-1914 роках, під впливом Пуаре і «Російського балету» зявилися прикраси у східному стилі, а у 1920-х стали доступними штучні перла, фіантові намиста і біжутерія. Слідом за довгими низками штучних чи справжніх перлів, які звисали до талії і нижче, у 1930-х роках стали популярними подвійні низки перлів, які щільно обкручувалися навколо шиї. Ностальгічний настрій кінця 1930-х призвів до зацікавленості у вікторіанських ювелірних прикрасах.

У 1920-1930 роках почався дивовижний розвиток і поступове визнання жіночого макіяжу. Якщо не зважати на невелику кількість пудри і румян, використання косметики у XX столітті асоціювалося із жінками сумнівної поведінки.

Дві відомі левиці косметичної індустрії: Елізабет Арден і Олена Рубінштейн пропонували не лише привабливі кольори румян і губної помади, а також крема та лосьйони для догляду за шкірою і покращання її вигляду. З 1920 року, коли у моді був рот у формі лука Купідона, губна помада була найяскравішою і найнеобхіднішою деталлю макіяжу. Незабаром зявився і лак для нігтів, а у середині 1930-х - накладні вії. З кінця 1920-х

років більшість європейських жінок користувалися косметикою також автоматично, як і одягалися [3. C. 45].

Обираючи базову зачіску для своєї дипломної роботи, я передивлялася старі голівудські кінофільми, захоплювалась вечірніми вбраннями і хутряними манто, блиском коштовностей і, звичайно, вишуканими зачісками того часу.

Сучасні модельєри і перукарі часто використовують у показах своїх колекцій make-up і зачіски у стилі 30-х, щоб підкреслити надзвичайну красу і холодність образу. Джон Гальяно, наприклад, створюючи вишукані вечірні сукні для своєї нової колекції, уявляв собі в них кінодів Голівуду Джин Харлоу, Луізу Брукс і Марлен Дітріх.

Елемент «холодна хвиля», який прийшов до нас із 1930-х років, дуже часто використовують для створення сучасної вечірньої, конкурсної, подіумної зачіски. Так як «холодна хвиля» стала класичним елементом, її виконання обовязково вивчають студенти-перукарі. Отже, багато силуетів, рішень і елементів зачісок 30-х років XX століття - дуже актуальні і на сьогоднішній день.

Базова модель історичної зачіски складається з двох елементів, які я буду використовувати для створення сучасної зачіски.

Елемент І - це «холодна хвиля», цей спосіб завивки відомий як холодна укладка волосся хвилями.

Елемент II - це локони, завиті щипцями вертикально униз.

Необхідно зазначити, що «холодна хвиля» у базовій зачісці, здійснена у зоні тімя і скроней. Навскісний проділ з лівого боку розділяє волосся на дві частини. Локони завиті у зоні потилиці. Саме ці елементи я буду використовувати для створення нової сучасної зачіски. Таким чином, намагатимусь довести, що вибрана мною базова модель характерна як для моди даної історичної епохи, так і дуже актуальна та необхідна на сьогоднішній день. Інакше кажучи, в котре підтвердимо, що «нове - це добре забуте старе».

Делись добром ;)